|
Віталій Хмельницький: "Будучи геть п'яним, воротар відбив вирішальний пенальті"
У кожного покоління є свої кумири. Нині обожнюють Шевченка, його попередником був Блохін, який у свою чергу теж мав еталон - Віталія Хмельницького.
Віталію Григоровичу, переконаний, нема про що шкодувати: він народився у свій час, грав і творив на полі, здобув глядацьку любов. Хмельницького можемо віднести до когорти найкращих форвардів планети: його талант та масштаби турнірів, у яких довелося брати участь, дозволяють.
12 червня Віталію Хмельницькому виповнилося шістдесят років. Доказ єдиний - паспортне посвідчення. Але сухі цифри безсилі перед ним: спортивна статура, відсутність сивини на скронях, пружна хода, здається, і нині на футбольному полі Віталій Хмельницький не був би зайвим.
"ПЕЛЕ - НАЙКРАЩИЙ ФОРВАРД УСІХ ЧАСІВ"
- Віталію Григоровичу, які етапні події вашого життя ніколи не викресляться з пам'яті?
- Важкі повоєнні роки. Народився 1943-го у Запорізькій області, чотирирічним переїхав до Маріуполя, а вже за десять років був запрошений до команди тодішнього класу "Б" (читай - нинішня перша ліга) - маріупольського "Металурга".
У 19 переїхав до Донецька, почав виступати за тамтешній "Шахтар". Пригадую свою прем`єру у вищій лізі. Ленінград. Матч проти "Зеніта", 88-а хвилина. За рахунку - 0:0, я спрямовую м`яч до сітки воріт, гірники перемагають.
1965-й. Уперше зіграв за основний склад київського "Динамо" на клубному стадіоні проти одеського СКА. Нехай і товариський статус мала та зустріч, але після неї глядач мене прийняв, я не був уже чужим у великій команді.
- А сумніви під час переходу до неї існували? Хто вас запросив до столиці України?
- "Дід", тобто незабутній Віктор Олександрович Маслов. На той час мав кілька запрошень від московського ЦСКА, адже надходив час віддати Батьківщині військовий обов`язок.
А вибір мій сформувався ще 1964-го, коли у складі збірної СРСР вирушив на товариські поєдинки до Югославії. Після спілкування з динамівцями - Серебренниковим, Банниковим - усе для себе вирішив. У Києві проблема армії відпала, опинився у клубі, за який уболівав з дитинства.
Які імена тоді були! Лобановський, Каневський. Невже міг уявити, що продовжуватиму їхню справу? Неймовірно!
- Ваше ігрове амплуа теж визначилося з дитинства? Бачили перед собою лише ворота суперника?
- Так, звичайно. Інша річ, що в юнацькі роки діяв на позиції центрфорварда, а в дорослому футболі мене відрядили на лівий фланг, не дивлячись на те, що "робоча" нога - права.
- Ідеал форварда мали?
- Спочатку наслідував Лобановського, подовгу від-працьовував його коронні номери. А 1965 року на матчі Бразилія - СРСР на власні очі побачив неперевершеного Пеле. Король футболу разом з тодішнім президентом США Робертом Кеннеді відвідав нашу роздягальню, міцно потиснув кожному руку.
Отже, згаданий вами ідеал нападника постійно набував нових обрисів, але для мене цей процес зупинився, як тільки глянув на дії Пеле. Потім з'явилися Марадона, Кройфф, ван Бастен, але Пеле назавжди залишився на одноосібній вершині.
- Змалечку поєднували себе лише з футбольним м'ячем?
- Чому? Я з задоволенням грав і у баскетбол, вважався перспективним, але облишив цю справу через невисокий зріст. Займався і настільним тенісом.
- Нинішня молодь менш спортивна?
- Так. Свого часу працюючи у "приймальній комісії", пересвідчився, що до футбольної школи "Динамо", конкурс меншає. Але це не тільки наша проблема. У Німеччині, наприклад, стурбовані тим, що діти віддають перевагу комп'ютерному футболу перед футболом справжнім. Бюргери прийняли рішення, згідно з яким кожна команда бундесліги зобов'язана мати дитячий футбольний інтернат. Фатерлянду в цьому плані легше, оскільки футбольна інфраструктура у них розвинена і, що головне, вона постійно вдосконалюється. Ми не Європа, футбол - соціальне явище, залежне від економічного стану країни. Багато років наголошуємо на необхідності появи якомога більшої кількості якісних футбольних полів, м'ячів, створення діючої, а не декларованої програми розвитку футболу.
"ПОДИВИВСЯ У ДЗЕРКАЛО І ПООБІЦЯВ НЕ РОЗМОВЛЯТИ З СУДДЯМИ"
- Футбол істотно змінився за останні 30-40 років?
- Я б так не говорив. Насамперед, немає зрушень у тактиці гри. До того ж, нинішній футбол - менш видовищний, ніж раніше. На мою думку, це пов'язано з чисельним зменшенням форвардів. Багато тренерів випускають на поле лише одного нападника. Це неправильно, навіть якщо маєш у своєму розпорядженні високотехнічних півоборонців атакувального плану. Нападник - унікальне явище, престиж. На жаль, голеадорів невдовзі можна буде реєструвати у Червоній книзі, як рідкісну річ. Рональдо, Рауль, Шевченко - а хто за ними?
- А як же універсалізація?
- Універсалізація, вважаю, спотворює суть футболу. Жоден гравець неспроможний однаково сильно діяти і в атаці, і в обороні. Зидан ніколи не буде фаховим форвардом, а Рональдо - оборонцем.
- Нападник певною мірою має бути егоїстом?
- Мабуть. Така якість закладена апріорі. Якщо семирічний хлопчак ніяк не хоче розлучатися з м'ячем, вовтузиться з ним самотужки, - це природжене. Усі діти попервах хочуть бути Шевченком чи Ребровим. Але з часом, за тренерською вказівкою, це бажання руйнується, залишається середній клас - півоборонці. Оборонця у ДЮСШ розгледіти легше, визначити форварда і бути в цьому послідовним - більш копітка робота.
- Хто з колег був для вас найкращим партнером на футбольному полі?
- Ніхто. Визнаю, був індивідуалістом. Не було такого, щоб я неодноразово під час матчу роздавав партнерам зручні для взяття воріт передачі. Коли "Динамо" діяло за схемою 4-4-2, тандем форвардів складали я і Анатолій Бишовець. 5-6 років ми грали разом і, ви знаєте, не пригадую жодної "стінки" у нашому виконанні. Отримували м'яч і йшли на ворота суперника, ніколи один одного не шукаючи. Тим більше, якщо події розгорталися у ворожому карному майданчику.
- Чому ви практично ніколи не апелювали до суддів?
- Я тричі за свою кар'єру залишав команду в меншості. Після третього вилучення я глянув на себе в дзеркало і мовив: "Я стримуватиму емоції у кожному наступному випадку!" Цю науку пізніше передавав підопічним, працюючи головним тренером у Кривому Розі та Черкасах, передаю таку науку дітям. Нехай кожний також підійде до дзеркала і дасть собі відповідь, що він на сьогодні з себе являє. Помилки шукати треба, насамперед, у собі.
- Ви могли б порівняти великих тренерів Маслова і Лобановського, не зважаючи на те, що з останнім не доводилося працювати у ролі гравця?
- Важко це зробити. У моєму розумінні Маслов був вищим від Лобановського, це Валерій Васильович пізніше опосередковано визнавав. Лобановський - учень Маслова. З часів Віктора Олександровича нічого нового у тактиці "Динамо" не з'явилося, а кроки Маслова, наприклад, переведення форварда на позицію крайнього оборонця (Мед-відь) повторював і Лобановський (Бессонов).
- Маслов був жорстким?
- Вимогливим, хоча працювалося з ним легко. Ласкаво, і не поза очі, називали його "Дідом". Багато хлопчаків саме дідуся люблять більше, ніж батька.
Маслов - великий тренер і велика людина, диктатор і друг для футболіста в одному обличчі.
- За панібрата тримались з ним?
- Ні, такого не траплялося.
- І все-таки, могли гравці після переможної зустрічі зібратися компанією, відсвяткувати?
- Цілком. Причому Маслов до нас приєднувався. Але наступного дня о 8.30 починалася щоденна робота, без усіляких послаблень, наставник чітко визначив межу дозволеного.
Качалін, Симонян - то лише великі тренери або великі люди. На відміну від Віктора Олександровича. Шкода, що у вересні 1970-го "Дід" пішов. "Допомогли" ми, футболісти, точніше п'ять "збірників" Союзу. Повернувшись з мексиканського Мундіалю, підсвідомо змінили ставлення до своїх обов'язків, команда почала демонструвати неадекватні динамівському імені результати.
- 9-й чемпіонат світу залишив настільки неприємні спогади?
- Ми не реалізували свій потенціал, не увійшли до півфінального квартету, хоча той склад міг на це розраховувати. Недооцінка уругвайців, помилка арбітра - довелося повертатися додому.
Мексиканський світовий форум став єдиним у моїй ігровій кар'єрі. Сподівався на місце в складі збірної ще за чотири роки до того, грав у відбіркових матчах до фінальної частини 8-ї першості планети, але до Англії тодішній тренер Микола Морозов мене так і не взяв.
- Чому?
- Можливо, вважав брутальним гравцем. Незадовго до початку турніру на Туманному Альбіоні я, виступаючи у рамках першості СРСР в Ростові, за рахунку 5:0 на користь "Динамо", відзначившись "дублем", "напрацював" ще й на третє, останнє, як ви уже знаєте, вилучення в кар'єрі. Морозов поставив на Поркуяна, і той виправдав довіру.
- Ви - один з радянських першопрохідців у розиграші Кубка європейських чемпіонів.
- У цьому контексті варто повернутись до сезону-1967/68. Київському "Динамо", яке зупинило турнірний шлях володаря трофею - шотландського "Селтика", належало зустрітись з чемпіоном "Польщі" - "Гурником". Здавалось, особливих проблем з виходом до наступної змагальної стадії не буде. Але вони виникли. Більше того, залишились нерозв'язаними, адже кияни закінчили боротьбу.
Чому ми поступились "Гурнику"? Як на мене, насамперед тому, що були недостатньо інформаційно обізнані, не знали сильні та слабкі сторони поляків, грали "всліпу". "Селтик" заявив про себе Європі, "Гурник" - залишився "темною конячкою", чим і скористався. Пізніше Валерій Лобановський та Олег Базилевич врахують недоліки попередників, особисто відстежуватимуть можливості закордонного опонента і в 1975-му сповна насолоджуватимуться результатами своєї роботи.
- Коліна не тремтіли, коли виходили на матч проти того ж "Селтика"?
- Хвилювання - воно завжди є, це нормально. Але такий стан має тривати лише до стартового свистка. Далі, як і в артистів, - вихід на сцену, бажання сподобатись глядачеві, повна абстрагованість від зайвих речей. Головне для футболіста - не перехвилюватися, простіше кажучи, не "перегоріти".
"У "КРИВБАСІ" ТОРГУВАЛИ ОЧКАМИ"
- Незручні воротарі для вас існували?
- Ніколи не вдавалося змусити капітулювати легендарного Льва Івановича Яшина. Навіть нагод слушних не мав. На тренуваннях, звичайно, засмучував найкращого футболіста Європи-1963. У офіційних іграх - ні.
Яшин був прекрасною людиною - простою, якщо можна так сказати, житейською, я завжди з ним тісно контактував.
- Які обставини змусили вас завершити активні виступи?
- Травма. Пішов рано. 1972-го, готуючись до сезону, зазнав чергової травми (ахілл), після якої вже не відновився.
- Замислювалися над подальшим шляхом?
- Ні. Тому й опинився у важкій психологічній ситуації. Голова Федерації футболу УРСР Олег Ошенков, який працював зі мною у "Шахтарі", запропонував вирушити до Черкас. Перший тренерський досвід вважаю успішним - команда стала чемпіоном України серед КФК.
- До дитячого футболу хто підштовхнув?
- Закінчив Вищу школу тренерів у 1977 році. Наступні два очолював друголіговий криворізький "Кривбас". У 1978 році стали четвертими, потім - восьмими. Восьмими тому, що були закулісні ігри, підопічні торгували очками. З подібним свавіллям змиритися не міг…
Приїхав до столиці, почав працювати у республіканському спортінтернаті. Нині себе бачу лише дитячим тренером. Відповідальна, безперечно, місія - треба бути, насамперед, вихователем, тонким педагогом.
- Відомих гравців виховали?
- Ілля Цимбалар, Юрій Дмитрулін, Сергій Заєць, Віталій Самойлов, "зірка" міні-футболу Сергій Коридзе - вважаю їх своїми учнями.
- Умови, створені у дитячій футбольній школі "Динамо", де нині працюєте, влаштовують?
- Гарні назагал умови, бракує лише якісних футбольних полів. Клуб дбає про молоде покоління, забезпечує виїзд хлоп'ят на міжнародні турніри.
- Як вам гра нинішнього "Динамо"?
- Її визначають легіонери. Це факт. Аби тільки в іноземців залишилась повага до клубу, в якому грають.
- А національна команда України?
- Вважаю її перспективи у євровідборі не надто обнадійливими. Багато очок було втрачено, можемо їх недорахуватися навіть у боротьбі за друге місце.
- Потіште футбольною байкою.
- Її розповідав Качалін. Поєдинок двох команд на першість Москви. Команда, за яку виступав Гаврило Дмитрович, увесь матч стримує атаки суперника, неперевершено діє їх воротар і домагається рахунку 0:0 у основний час. Призначається серія пенальті. Реалізовано дев'ять одинадцятиметрових. Останній удар - у ворота команди Качаліна. Удар - сильний і влучний, у верхній кут воріт. Голкіпер не те, що парирує м'яч - бере його намертво. "Біжимо його привітати, - розповідає Качалін, - і бачимо, що наш перший номер встиг… заснути, перебуваючи у стадії сильного алкогольного сп'яніння".
- Познайомте зі своєю сім'єю.
- Одружився у 42 роки. Разом з Ярославою Іванівною виховуємо двох синів - 18 років (студент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Шевченка) та 15-ти. Молодший, на жаль, інвалід ДЦП - помилка при пологах.
- Мрією поділитесь?
- Поставити синів на ноги, бути їм опорою у житті. Також хочеться, аби якомога більше дітей, з якими нині працюю, знайшли себе у великому футболі.
"Український футбол"
|
|
