|
ОЛЕГ ЯЩУК:"Я ЩЕ ВИСТУПАТИМУ ЗА ЗБІРНУ УКРАЇНИ!"
УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОНЕР "АНДЕРЛЕХТА" ПІСЛЯ ЧОТИРЬОХ ВАЖКИХ ОПЕРАЦІЙ ЗНОВУ ПОВЕРТАЄТЬСЯ НА ФУТБОЛЬНЕ ПОЛЕ
Олег Ящук -- один із двох українських футболістів, який представляє нашу державу в бельгійському чемпіонаті. Уже сьомий рік поспіль вихованець тернопільського футболу захищає кольори брюссельського "Андерлехта'. Ще до 2001 року українець був головним голеадором гранда бельгійського футболу. Регулярно виступав і у складі молодіжної збірної України. Та у 2001 році на одному із злощасних тренувань нош легіонер зазнав дуже серйозної травми й на два роки забув про футбол. Колишній гравець тернопільської "Ниви" витримав чотири важкі операції. На щастя, все найгірше уже позаду. Нині Олег Ящук сповнений бажанням надолужити втрачене. У переможній грі "Андерлехта" з "Брюгте" українець уже був заявлений у протоколі матчу, тож невдовзі можна очікувати повернення Олега Ящука на футбольне поле. А сам Ящук признався кореспондентові "Експресу", що вже неабияк засумував за великим футболом.
"ЗІ СЕРЕБРЯННИКОВИМ СПІЛКУЄМОСЯ ТЕЛЕФОНОМ"
-- Олегу, дуже радий, що з травмами ти нарешті впорався. Скільки треба часу для того, щоб вийти на свій оптимальний рівень?
-- Не знаю. З медиками я нарешті розійшовся. Вони свою справу зробили. Я пережив чотири важкі операції. Перші три були невдалі, моя кар'єра навіть була під загрозою. Останнє хірургічне втручання, хвала Богу, було успішне. Тепер усе залежить тільки від мене. Треба працювати удвічі більше за одноклубників, щоб вийти на свій рівень.
Дуже радий, що тренери і далі покладають на мене надії. Я лише недавно вилікувався, а настав-і ники вже внесли мене до списку ! гравців на поєдинок з лідером -- Г'Брюгге". Ми їх розгромили з І рахунком 5:1, але тренери ще не наважилися випустити мене на заміну. 1 я їх цілком розумію. Гадаю, ближче до літа я зіграю наповну силу.
-- Сьомого червня національна збірна України у Львові гратиме з вірменами. Чи сподіваєшся зіграти в цьому матчі?
-- Не те слово. Я мрію, щоб мене запросили на цей поєдинок! Знаєш, я твердо вірю, що ще скажу своє слово у складі збірної України. Нині мені трохи кривдно. Я виступав за всі збірні України, за винятком національної: від дитячої до молодіжної. Якраз у 2000 році я був певен, що вже перейду до '"націоналки". Та травма завадила... Якщо Сергій Серебрянников грає у збірній, то чому ж я не можу захищати прапор своєї рідної держави? Це найзаповіт-ніша мрія в моєму житті.
-- А чи часто зустрічаєшся зі Сергієм Серебрянниковим?
-- Ні. Ми познайомилися по телефону, і в такий самий спосіб спілкуємося. Щоправда, коли "Брюгге" приїжджав у гості до Брюсселя, то нам перед поєдинком вдалося півгодини побалакати. Я ще жартував з ним, сказав йому: "Сергію, віддайте нам три очки, ви й без них здобудете звання чемпіонів Бельгії". Так і сталося, ми розгромили "Брюгге" -- 5:1 -- і тепер маємо добрі шанси вибороти лаври віце-чемпіонів Бельгії.
"МОЯ ДОНЕЧКА -БЕЛЬГІЙКА"
-- Ти два роки не грав у футбол. Певно, за цей час частенько приїжджав в Україну...
-- Якби ж то так. По-перше, здоров'я мені не дозволяло навідатися у рідні Ланівці, а по-друге, керівники "Андерлехта" не відпускали. Я ж у них на контракті. Згідно з угодою, я лише раз на рік можу взяти відпустку. Тож у червні, після кінця чемпіонату, прищу разом зі сім'єю відвідати батьків.
-- Знаю, що твоя дружина -- бельгійка.
-- Так, її звати Мірей. Вона вчителька початкових класів в одній із брюссельських шкіл. Ми познайомилися зовсім випадково: вона мешкала неподалік бази ФК "Андерлехт", щодня йшла на роботу попри наше помешкання. Тож я її помітив і одного разу вирішив познайомитися. Ми вже одружені чотири роки. Маємо донечку, її звати Аделін.
-- Як я розумію, це бельгійське ім'я...
-- Так, але не подумай, що це з ініціативи моєї дружини. Попри те, що я щирий українець, мені змалку подобалися європейські імена, от я й вирішив назвати донечку Аделін.
-- А що на те твої батьки?
-- Вони спокійно поставилися до мого рішення. Ніяких дорікань не було. Лише наполягали на тому, щоб я її охрестив у православній церкві. Тож я знайшов церкву у Брюсселі і охрестив свого первістка.
-- І яке в твоєї дитини громадянство?
-- Якщо вона народилася в Бельгії, то бельгійське. Коли їй виповниться вісімнадцять років, вона матиме ще й українське.
-- У два з половиною роки діти вже непогано говорять. Цікаво було б довідатися, якою мовою ви з нею спілкуєтеся.
-- Дружина говорить з Аделін по-французькому, а я -- по-українському. Тож добре, що в такому ранньому віці моя дитина вже володіє двома мовами.
"ШКОДУЮ, ЩО НЕ ПРИЇХАВ НА ПОХОРОН СЕРГІЯ ПЕРХУНА"
-- Чи маєш у Бельгії друзів?
-- Так, зустрічаємося сім'ями зі сербом Мілоєвичем. Я його навчив української мови, а він мене -- сербської. Тож говоримо між собою такою собі сербсько-українською сумішшю. А взагалі-то, моїм найкращим другом був Сергій Перхун. Ми з ним з дитинства товаришували. Ми виступали в складі юніорської та молодіжної збірних України, мешкали в одній кімнаті. Тож у житті я вже зазнав вагомої втрати. Донині не можу заспокоїтися, що не зміг приїхати на похорон свого друга. Та час усе лікує. Я пережив його смерть. Маю свою сім'ю, своє щастя, свої клопоти...
-- В Україні не хочеш виступати?
-- Ні, за час перебування в Бельгії ця країна стала мені рідною. До того ж клуб створив мені чудові умови. Винаймаю квартиру, маю авто "БМВ-320", тож змінювати країну було б безглуздо. Втім, повернення в Україну розцінюю як крок назад у своїй кар'єрі футболіста.
"ЕКПРЕС"
|
|
