Олексій Гай потрапив до числа тих футболістів, які під час міжсезоння покинули донецький "Шахтар" та перейшли до лав маріупольського "Іллічівця". Окрім нього, футболку команди Миколи Павлова приміряли Геннадій Зубов та Сергій Закарлюка. Саме ця трійка футболістів повинна взяти на себе ношу лідерів у матчах Кубка УЕФА.

Уже сьогодні, в четвер маріу-польцям вперше в історії дове­деться вийти на міжнародну аре­ну. В першому кваліфікаційному раунді Кубка УЕФА "Іллічівець" у рідних стінах перевірятиме на міць вірменський "Бананц". Пе­ред цим матчем один із лідерів клубу Олексій Гай дав ексклю­зивне інтерв'ю "Експресові".

— Олексію, почнімо наше інтерв'ю з розмови про вірменський клуб. Ви вже, мабуть, трохи вив­чили сильні та слабкі сторони "Ба-нанца"?

— Признаюся, на тренуваль­ному зборі у Криму ми готува­лися не те що до поєдинку з вірменами, а взагалі — до виступів у цілому сезоні. Працю­вали здебільшого на фізичну го­товність. Якихось аж надто спе­ціальних теоретичних занять, на яких ми б вивчали слабкі та сильні сторони "Бананца", у нас не було.

На минулі вихідні тренерський штаб дав нам трохи відпочити. І лише у вівторок ми знову зібра­лися на базі, де працювали на "фізику" й слухали теоретичний курс лекцій. Ми подивилися декілька відеокасет з участю вірменського клубу і нічого над-' звичайного не побачили. Як на мене, вірменський "Бананц" для нас так і лишився "темною ко­нячкою".

— Головний тренер цього клубу після жеребкування сказав, що за­доволений жеребом...

— Я б не сказав, що ми не задо­волені результатами жеребку­вання. Навпаки, мої партнери по команді зраділи, коли дові­далися, що нам належить зустрітися з " Банан цом". Ця ко­манда не є грандом європейсь­кого футболу, тож нам нічого бо­ятися. Утім, на цій стадії силь­них суперників немає.

— А в Маріуполі вже знають, яке завдання в "Іллічівця" на цей ро-зиграш Кубка УЕФА...

— Усі ми добре розуміємо: че­рез те, що "Іллічівець" за прин­ципом "чесної гри" став п'ятим представником України у євро-кубках, здобутки усіх команд у таблиці коефіцієнтів ділитимуться на п'ять, а не на чотири. Ми постараємося не підвести футбольну Україну та покласти до скарбнички якнай­більше рейтингових очок. Для цього нам конче треба двічі пе­ремогти "Бананц".

Та на вірменському бар'єрі наш виступ на євроарені не закінчиться, ми постараємося здивувати Європу. Мрію, щоб "Іллічівець" пробився аж до гру­пового турніру Кубка УЕФА.

— З таким хорошим підбором виконавців ваш клуб цілком може розраховувати на пристойне місце в чемпіонаті України...

— Це пристойне місце — третє. Керівництво поставило перед нами завдання завоювати бронзові нагороди чемпіонату України. На нас чекає дуже відповідальний сезон як на внут­рішній арені, так і на зовнішній.

— Ти вже тривалий час тренує­шся в таборі "Іллічівця". Як гадаю, в Маріуполі навантаження не такі великі, як у "Шахтарі".

— Місцеві тренери також вміють підопічних поганяти. Тут на тренуваннях також не зас­неш. (Сміється). На щастя, я вит­римую всі навантаження. Від них ти нікуди не втечеш, хоч у якій команді виступатимеш.

— Олексію, скажи відверто, чи не прикро було тобі покидати "по­маранчево-чорних"?

— Навіть не знаю, як відповісти. Це футбол, і від змін ти ніколи не застрахований. Інколи не знаєш, що тебе чекає завтра. Перебуваючи у Донець­ку, я вже знав, що зміню клуб. Звичайно, трохи був розчарова­ний. Та коли довідався, що моєю наступною командою буде "Іллічівець", то зрадів. По-пер­ше, Маріуполь — неподалік До­нецька. По-друге, я, мабуть, ма­тиму місце в основному складі, а по-третє, виступатиму у Кубку УЕФА.

— Перехід до "Іллічівця" — це крок назад чи вперед у кар'єрі Олексія Гая?

— Не буду загадувати. Важко сказати, чи це крок вперед чи назад. Час усе покаже. Я робити­му все для того, щоб просувати­ся вперед.

— Звідки коротша дорога до збірної: з Маріуполя чи з Донець­ка?

— Я гадаю, що, виступаючи за "Іллічівець", мені легше буде потрапити до числа гравців збірної України. Якщо гратиму в "основі", то зможу приверну­ти до себе увагу тренерів збірної. А в Донецьку я б не мав такої ігрової практики, тож навряд чи мене й далі запрошували б під синьо-жовтий прапор.

— І наостанок, користуючись нагодою, я б хотів з'ясувати з пер­ших уст. Чи правда, що ти невдовзі відгуляєш своє весілля?

— Так, виступаючи за "Шах­тар", у Донецьку я знайшов своє щастя. Мою наречену звати Катя. Вона закінчила магістратуру університету. Нині думаємо, коли піти до РАГСу, щоб розписатися. Гучного весілля не плануємо, адже на таке немає часу.

ОлегЗУБАРУК